Блог

ПРЕОБРАЖЕННЯ ГОСПОДНЄ: іконографія свята. Частина І.

У цій статті пропонуємо до Вашої уваги іконографію свята Преображення Господнього – від найдавніших відомих зразків до сьогодення. Оглянемо твори візантійських іконописців, представників західноєвропейського та українського іконопису.

Частина І . Продовження читайте у частині ІІ .

Церковні хоругви – символ тріумфу Христової Церкви

З історії ми знаємо про хоругви (або коругви, корогви) князівські, гетьманські, козацькі. Але сучасна українська вексилологія (історична дисципліна, що досліджує прапори, корогви, знамена, штандарти та інші символи) розрізняє окремо коругви як старовинні бойові прапори та хоругви – церковні знамена.

Відомо, що в IV столітті, на позначення хоругви використовували латинський термін «лабарум» (назва походить від laureum – «лаврове», бо в римській армії штандарти були увінчані лавровим вінком). Це був імператорський військовий штандарт з християнською символікою, виготовлений за наказом рівноапостольного Костянтина Великого після чудесного знамення йому хреста в небі напередодні битви біля Мульвійського мосту у 312 році. Під цим хрестоподібним знаменом-лабарумом Костянтин одержав перемогу в тій битві. Про це є згадка у творах сучасника імператора, «батька церковної історії» Євсевія Кесарійського.

Пізніше у церковному вжитку латинське слово «лабарум» замінили на «хоругву» (припускають, через тюркське посередництво). Дещо змінився також і зовнішній вигляд хоругви – замість лаврового вінця хоругву увінчав хрест.

Грунтовне наукове дослідження хоругв, зокрема і церковних, здійснила українська мистецтвознавця Роксоляна Косів. Її наукова монографія «Українські хоругви» є першим фундаментальним дослідженням українських хоругв – цінних культурно-мистецьких пам’яток, що, як зазначає Роман Зілінко, «впродовж віків служили українцям символами свободи й віри».

Авторка простежує історію хоругв від перших відзнак Давнього Єгипту та Малої Азії, зафіксованих у писемних та ілюстративних джерелах, до візантійських та західноєвропейських знамен.

Розвиток власне українських хоругв окреслений двома великими періодами: до початку XVII ст. та від XVII ст до ХІХ ст.. Збережених артефактів першого періоду не маємо, тому дослідники опираються на іконографічні й документальні джерела та аналоги з інших східноєвропейських країн.

Найдавніші українські зразки походять кінця XVI ст. Зокрема такою є хоругва з церкви у Старій Солі на Львівщині.

Роксоляна Косів поділяє українські хоругви XVII-початку XХ ст. на міські й військові, цехові, поховальні та церковні, ретельно простежуючи їх розвиток. Однак, найдетальніше висвітлено саме церковні хоругви. Окремими розділами представлено їх іконографію та художні особливості. Зазначимо, що хоругви того часу були мальованими. Як засвідчують збережені церковні хоругви останньої кінця XVI-ХІХ cт., вони були тісно пов’язані з іконописом. Досить часто майстер, який писав ікони для іконостасу, розписував також і хоругви. Тобто ці пам’ятки дуже часто мають велику мистецьку цінність.

У другій частині книги «Українські хоругви» авторка вмістила каталог збірки хоругв XVI-початку XX ст. Національного  музею у Львові імені Андрея Шептицького. Тут представлено сімдесят три пам’ятки, з детальною інформацією про кожну з них.

Серед останніх «знахідок» – дві церковні хоругви, яким понад 100 років. Вони у березні 2021 року поповнили колекцію Національного заповідника «Замки Тернопілля».

Пам’ятки передали заповіднику парафіяни дерев’яної церкви святого Миколая села Бодаки, що біля Збаража. Одна з хоругв оздоблена рослинним орнаментом із хрестом, двостороння, з живописними зображеннями Різдва Христового та Великомучениці Варвари.

Ще одна хоругва – теж двостороння – із живописним зображенням на полотні Воскресіння Христового та Святого Георгія Побідоносця.

Багато цікавої інформації про українські церковні хоругви є в статті Роксоляни Косів, вміщеній на порталі РІСУ.

Авторка зазначає, що «у виконанні церковних хоругов XVІI—XІХ ст. існувало два малярські напрямки, які умовно можна поділити на професійний і народний. Останній (який у збережених пам’ятках значно переважає) у найкращих творах не втратив оригінальності до кінця XIX ст. Майстри надавали перевагу чистим кольорам, рослинному орнаменту, перетворюючи площину хоругви у суцільний барвистий килим, що надавало їй святкової настроєвості. Оскільки зображення на хоругві розраховане на сприйняття з далекої відстані, характерною є декоративність та кольорова виразність твору. Майстри вміло використовували закон гармонії кольорів, оперуючи зіставленням кольору тла хоругви до домінуючого кольору в середнику (часто зустрічаються зіставлення охристо-червоних чи насичених червоних відтінків із приглушеними по тону зеленими). Подібної гармонії досягали також контрастом орнаментальних і однотонних площин. Особливості історичного стилю у вирішенні сюжетів чи образів на українських хоругвах у виконанні народних малярів проявлялися менше. На деяких таких пам’ятках переважає архаїзуюча манера трактування образу, що виявляється у непорушній фронтальній поставі, дотримання символіки жесту, однотонному тлі середника (яке на хоругвах, на відміну від ікон, не золотили), лаконічному звучанні окремих кольорових площин, яке ще більше підкреслює графічна лінія темнішого тону. Основний сюжет гармонійно доповнює орнамент, намальований навколо середника і на нижніх вирізах. Образно-стильова манера таких пам’яток настільки виразна, що можна говорити про своєрідний національний феномен. Нам невідомі подібні твори у мистецтві сусідних країн».

Як зазначає дослідниця, різновид хоругв, який називаємо «фанами», що кріпляться до древка збоку по вертикалі; запроважений у Греко-Католицькій Церкві приблизно на початку ХХ ст. за зразком римо-католицького обряду.

Якщо ж звернутися до сьогодення, то класична хоругва зараз за формою та кроєм зазнала незначних змін. Що ж до оздоблення, то домінує вишивка, як ручна, так і машинна, рослинними орнаментами або ж геометричним взором. Мальовані ікони використовуються рідко. Здебільшого це ікони, виконіна технікою друку на полотні або холсті, на яких зображений Ісус Христос, Богородиця, святі, а також важливі події історії Спасіння. Часто як матеріал для основи хоругв використовується церковна тканина – парча, що має багату колірну та візерункову гаму.

Фани на сьогодні все рідше використовуються в храмах. Домінують хоругви. Кріпляться хоругви на пряму палицю (зазвичай, висотою 3 м) за допомогою поперечини. Увінчується палиця металевим хрестом-насадкою. Поперечина з полотнищем до основної палиці кріпиться за допомогою литої насадки з затискачами. Одним з різновидів хоругв, хоча й не дуже поширеним, на сьогодні є металеві хоругви (здебільшого виконані з латуні або булату), що кріпляться боком до металевої палиці-тримача. Зразки хоругв, фан, наконечників та кріплень можна переглянути на сайті крамниці ФІМІАМ.

Хоругви є символом перемоги Господа нашого Ісуса Христа над дияволом та смертю. Вони, зважаючи на своє давнє військове походження, також нагадують нам про те, що потрібно боротися проти гріха і зла у своєму серці.

Преображення Господнє: західноєвропейська іконографія. Частина ІІІ

Преображення Господнє, 1480т р., автор – Джованні Белліні. Полотно зберігається в Музеї Коррера,Венеція, Museo Givico Correr, Venezia

Пропонуємо до Вашої уваги підбірку ікон на тему Преображення Господнього західноєвропейських авторів.

Початок читайте у частині 1 та частині 2: українські ікони Преображення.

ПРЕОБРАЖЕННЯ ГОСПОДНЄ: іконографія свята.Частина ІІ: Україна.

У цій статті пропонуємо оглянути іконографію свята Преображення Господнього – від найдавніших відомих зразків до сьогодення. Оглянемо твори візантійських іконописців, представників західноєвропейського та українського іконопису.

Початок читайте у частині І.

Рішення Священного Синоду ПЦУ щодо звершення богослужінь в час карантину

Рішення Священного Синоду Української Православної Церкви (Православної Церкви України)

під головуванням Блаженнійшого Епіфанія, Митрополита Київського і всієї України,

ухвалене шляхом дистанційного спілкування (телеконференції) 9 квітня 2020 року

МАЛИ МІРКУВАННЯ:

Про додаткові заходи у зв’язку з триваючою пандемією особливо небезпечної коронавірусної хвороби (COVID-19), впровадженням державою, органами влади та місцевого самоврядування в Україні з 6 квітня цього року нових посилених обмежень свободи зібрань, пересування та інших карантинних обмежень.

ДОВІДКА:

6 квітня  2020 р. вступили в дію зміни до Постанови Кабінету міністрів України, якими впроваджені посилені заходи карантину. Зокрема п. 7 заборонене «проведення всіх масових релігійних заходів». Законодавство України не подає точного числа учасників для визнання заходу масовим, однак дотеперішні численні роз’яснення у зв’язку з карантинними обмеженнями вказують, що таким вважається число учасників понад десять осіб. У додаткових роз’ясненнях Кабінету міністрів України вказується, що «Уряд не закриває церкви», проте міститься заклик залишатися вдома на період карантину.

Одним з нових правил карантину також є необхідність для осіб, які досягли 60 років, перебувати у самоізоляції.

За підсумками діалогу з Всеукраїнською Радою Церков і релігійних організацій з боку Національної поліції України було поширене роз’яснення у формі інформації щодо того, за якими критеріями представники Національної поліції будуть оцінювати дотримання режиму карантину релігійними організаціями.

 Посилені обмеження за поточний час було запроваджено також в низці країн, де діють Помісні Православні Церкви. Вселенський Патріархат, Антіохійський Патріархат, Єрусалимський Патріархат, Грузинський Патріархат, Церква Греції та інші ухвалили особливі рекомендації щодо суворих обмежень для участі у богослужіннях Страсної седмиці та Великодня, приклад яких враховується у рекомендаціях Священного Синоду.

УХВАЛИЛИ:

  1. Зовнішні обмеження болюче сприймаються суспільством, а обмеження у можливостях звершення богослужінь – також болюче сприймаються віруючими, особливо у час Страсної седмиці та Великодня. Разом з тим в Україні вже набули розголосу та сприяли посиленню суспільних негативних настроїв низка фактів, коли окремі релігійні діячі, що публічно легковажили правилами карантину під час його запровадження, самі були уражені хворобою і ті рішення, які не хотіли прийняти з власної волі, були вимушені прийняти через спалах хвороби.

Обираючи між повним закриттям храмів та забороною на проведення богослужінь, як це є зараз в багатьох країнах, та обмеженою карантинними приписами можливістю звершувати богослужіння – для блага повноти Помісної Церкви, турбуючись як про тілесне, так і про духовне здоров’я вірних і всього суспільства, розсудливим є прийняти останнє. У нинішніх обставинах, які попустив Господь, всім нам слід мати за натхнення слова праведного Іова Багатостраждального: «Нагим я вийшов із утроби матері моєї, нагим і повернуся. Господь дав, Господь і взяв; [як угодно було Господу, так і зробилося;] нехай буде ім’я Господнє благословенне!» (Іов 1:21).

Враховуючи все зазначене, беручи до уваги рішення та роз’яснення органів державної влади та місцевого самоврядування, Національної поліції щодо посилення карантинних обмежень, на час дії цих посилених обмежень роз’яснити порядок проведення богослужінь та правила доступу до храмів, доповнивши «Практичні настанови для єпископату, духовенства і вірних Православної Церкви України у зв’язку з оголошеною пандемією особливо небезпечної коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі – Практичні настанови) наступними змінами:

– після абзацу першого п. 3 додати абзац другий та абзац третій:

«Під час богослужінь у храмі мають бути присутні священнослужителі та церковнослужителі, чтеці та співці, інші особи, які беруть участь у звершенні богослужінь та забезпеченні трансляції (у разі її здійснення) – спільною загальною кількістю не більше 10 осіб; Національна поліція роз’яснила, що вважатиме порушенням норм карантину як присутність більшої кількості осіб у храмі, так і присутність богомольців на територіях біля храмів на відкритому повітрі у будь-якій кількості, за що вважає за можливе притягати до відповідальності.»

«Запровадженими з 6 квітня ц.р. нормами карантину накладається загальний обов’язок використовувати у публічних місцях засоби захисту (маски, респіратори). За роз’ясненням Національної поліції ця норма щодо священнослужителів, співців на час звершення ними служіння має рекомендаційний характер».

– після абзацу першого п. 4 додати абзац другий:

«За роз’ясненням Національної поліції у час поза богослужінням у храмах не повинні знаходитися одночасно більше ніж дві особи (не враховуючи священнослужителя) – у храмі великого розміру, і більше однієї особи (не враховуючи священнослужителя) – у храмі малого розміру, ззовні не повинні утворюватися черги».

– після абзацу першого п. 11 додати абзац другий:

«Під час здійснення поховання слід додержуватися наступних рекомендацій Міністерства охорони здоров’я:

– допускати не більше 10 присутніх осіб за умови одночасного перебування у приміщенні;

– розташування має бути не більше 1 особи на 10 квадратних метрів площі;

– повинна зберігатися безпечна дистанція у 1,5 метра між присутніми;

– заборонено цілувати тіло померлої особи через ризик інфікування».

– після абзацу першого п. 13 додати абзац другий:

«Перебуваючи вдома та долучаючись до богослужіння з допомогою трансляції, вірні повинні слухати богослужіння і звершувати молитву перед іконою, перебуваючи у домі як у храмі, додержуючи звичайних правил участі у храмовому богослужінні, не допускати ставлення до трансляції богослужіння лише як до перегляду видовища».

У зв’язку зі змінами у карантинних обмеженнях та роз’ясненнями Національної поліції пункт 12 виключити, змінивши нумерацію наступних пунктів.

  1. Наполягати перед державною владою та органами місцевого самоврядування на тому, що богослужіння і молитва, діяльність священнослужителів та церковнослужителів не можуть бути повністю зупинені, храми повинні залишатися доступними для особистого відвідування віруючими, з дотриманням норм карантину, підвищеної санітарної безпеки та «соціальної дистанції». У разі запровадження спеціальних дозволів на пересування наполягати на наданні таких дозволів священнослужителям та церковнослужителям для виконання ними своїх релігійних обов’язків.

Рекомендувати священнослужителям і церковнослужителям, які досягли віку 60 років, дотримуватися загальних обмежень, якщо їхні обов’язки на час карантину можуть виконувати інші священнослужителі та церковнослужителі. Разом з тим наполягати перед державною владою та органами місцевого самоврядування на тому, що наданий рішенням Уряду дозвіл особам, які досягли 60-літнього віку, але виконують певні суспільно важливі обов’язки, не перебувати у самоізоляції – поширюється і на священнослужителів та церковнослужителів, які забезпечують діяльність храмів та релігійних громад.

  1. На час свята Входу Господнього у Єрусалим (Вербної неділі), Страсної седмиці, Великодня та Великодньої седмиці надаються наступні рекомендації:

а) архієреї та духовенство через засоби масової інформації, оголошення, у проповідях та особистому спілкуванні повинні просити усіх мирян залишатися вдома та долучатися до молитви через засоби трансляції (з місцевого храму або з кафедрального собору єпархії чи кафедрального собору Предстоятеля);

б) враховуючи заборону масових релігійних заходів – звичайні спільні посвячення верби та великодніх страв для мирян у храмах та на прихрамовій території не проводити, щоби не допускати скупчення людей;

в) на підставі роз’яснень Національної поліції, з дотриманням вимог, викладених у п. 4 «Практичних настанов», у позабогослужбовий час не відмовляти мирянам, які індивідуально прийдуть до храму з релігійними потребами, у їх задоволенні; настоятелям парафій, керівникам монастирів забезпечити, там де є можливість, протягом святкових днів, особливо в неділю 12 квітня, у суботу 18 квітня та в неділю 19 квітня, перебування у храмі одного чергового священнослужителя для індивідуального спілкування з парафіянами та задоволення їхніх релігійних потреб;

г) у малих населених пунктах (селах, селищах міського типу, у місцевостях з переважаючою індивідуальною забудовою) інформувати мирян щодо проведення освячення великодніх страв біля місць проживання – на вулиці поруч з будинком чи на подвір’ї, з дотриманням «соціальної дистанції»; при індивідуальному освяченні великодніх страв біля місць проживання вірних не допускати їхнього скупчення та контролювати дотримання загальних норм карантину; індивідуальне освячення можливе як в неділю, 19 квітня, так і напередодні в суботу, 18 квітня (з дотримання приписів щодо вживання піснеспівів Великої суботи);

ґ) оскільки така форма є традиційною за виняткових обставин (наприклад, коли завчасно освячуються великодні страви для передачі їх військовим, що перебувають на фронті) – організувати, за домовленістю з відповідними закладами, завчасне (протягом днів Страсної седмиці) освячення великодніх страв у місцях їхнього виробництва та продажу, з проханням, щоби під час придбання віруючі були письмово інформовані, що їхні страви вже освячені православним священнослужителем;

д) у разі, якщо миряни не мали можливості у жоден з перелічених способів отримати благословення верби, великодніх страв – дозволити мирянам в день свята в час після прочитання відповідних молитов про благословення у храмах, окропити їх святою водою, адже вона освячується «щоб усі, що черпають і споживають, мали її на очищення душ і тіл, на зцілення пристрастей, на освячення домів і на всяку користь велику» (з Чину великого освячення води). Спаситель Сам вказав на приклад зміни приписів та звичаїв у надзвичайних обставинах, сказавши: «Хіба ви не читали, що зробив Давид, коли зголоднів сам і ті, що були з ним? Як він увійшов у храм Божий і їв хліби принесення, яких не можна було їсти ні йому, ні тим, що з ним були, а тільки одним священикам?» (Мф 12:3-4);

е) проведення під час богослужінь Страсної седмиці та на Великдень передбачених Уставом обходжень храму відповідно до місцевих обставин або не здійснювати, або здійснювати обнесення Плащаниці в самому храмі, або здійснювати обхід навколо храму лише у складі тих, хто бере участь у відповідному богослужінні, з дотриманням «соціальної дистанції»; у разі якщо хресний хід на Великдень не здійснюється – відразу після виходу Утреня розпочинається перед дверима храму;

є) відвідання священнослужителями і мирянами кладовищ у поминальні дні після Великодня та звершення на них заупокійних молитов перенести на Троїцьку батьківську поминальну суботу (6 червня 2020 р.);

з) єпархіальним архієреям, настоятелям, керівникам монастирів подбати про встановлення контакту з місцевими органами Національної поліції, зокрема з визначеною ними відповідальною особою через мобільний зв’язок, щоби у разі виникнення питань – вирішувати їх.

ж) у час до Великодня через оголошення, проповіді та у засобах масової інформації звертатися до членів родин осіб старшого віку або тих хто піклується про них, подбати про те, щоби у день свята такі особи мали вдома освячені великодні страви і через дотримання норм карантину не залишилися без традиційної святкової трапези;

з) єпархіальним архієреям, настоятелям, керівникам монастирів подбати про встановлення контакту з місцевими органами Національної поліції, зокрема з визначеною ними відповідальною особою через мобільний зв’язок, щоби у разі виникнення питань – вирішувати їх.

Пресслужба Київської Митрополії Української Православної Церкви (ПЦУ)https://www.pomisna.info/uk/vsi-novyny/rishennya-svyashhennogo-synodu-vid-9-kvitnya-2020-r/

Звернення Глави УГКЦ щодо богослужінь під час карантину

Блаженніший Святослав окреслив особливості участі вірних у богослужіннях Пасхального циклу в час карантину. Зокрема, наголосив на необхідності, з любові до ближніх, залишатися вдома та брати участь у молитві Церкви у своїх домівках через доступні засоби зв’язку (радіо, інтернет, телебачення).

Різдвяний час по-грецьки

Різдвяний час по-грецьки

Різдво Христове, як подію історичну (часову), як подію літургійну, кожен християнин переосмислює і переживає по-особливому. З одного боку, перечитуємо уривки зі Святого Письма, де богонатхненні автори розповідають про таїнство Божого воплочення. В уяві вимальовуємо хроніку цих подій, уявляємо постаті основних дійових осіб різдвяної містерії…

Храм… Велика вечірня неділі перед Різдвом. Приємний запах ладану заповнив всі куточки церкви і нас. Отець поволі обкаджує храм вірних, а наш розум і серце пронизують слова стихир передсвяття: «Сонце незахідне йде, щоб засяяти з дівичого лона»; «у безсловесних яслах Діва складає тебе»; «Бог Слово став людиною і йде на землю, щоб народитися з покоління Юди»… Чудесна поезія і музика, що перетворюють витворену нашою уявою «різдвяну казочку» на геніальну божественну оперету, учасником якої разом з хором ангелів, що співає: « Слава во вишніх Богу і на землі мир…», є кожен з нас. Почуємо ми і Романа Сладкоспівця (αγ. Ρωμανος ο Μελωδος), який в пориві радості промовить: «Η Παρθένος σήμερον, τον υπερούσιον τίκτει,..» («Діва днесь предістотного родить,..»); і заклик Косьми Маюмського (Κοσμας ο Μελωδός), що закличе: «Χριστός γεννάται δοξάσατε, Χριστός εξ ουρανών απαντήσατε, Χριστός επι γης υψώθητε» («Христос рождається — славіте, Христос з небес — зустрічайте, Христос на землі — возносіться» — Ірмос першої Пісні канону Різдва); і собор святих отців — творців цих прекрасних гимнів. І коли пролунає кінцеве Амінь Божественної Літургії, і ми усвідомимо, що наша агріпнія (нічне чування) добігло до кінця, ми перемінені несемо цю радість в світ, на вулиці і майдани.

І ось тут час поговорити про ще один елемент різдвяного святкування, а саме — етнічний, притаманний культурі кожного народу. Не чужий він і стародавній Елладі — православній Греції. У статті йтиметься зокрема про північ Греції — Македонію з центром у Салоніках (Θεσσαλονίκη).

Різдвяний корабель

Коли ви візьмете грецькі євроценти номіналом 1, 2 або 5, то зауважите, що на зворотньому боці зображені не видатні постаті чи міста, а різноманітні кораблі. І це не дивно, адже Греція — справжня морська країна, що омивається з трьох боків водою і налічує до 2000 островів. На центральному майдані Салонік поруч з ялинкою встановлюють величезне морське судно з трьома щоглами, кінці яких увінчують державні прапори.Ця величезна конструкція прикрашена дрібненьким світлом, що робить її ще більш казковою. Кораблями менших розмірів прикрашають площі в різних частинах міста.

Маленькі кораблики можемо зустріти на вітринах магазинів, а стіни будинків виблискують «корабельними» гірляндами. Греки кажуть, що це дуже давня традиція, яка зумовлена морськими особливостями країни. Та корабель вважається також символом Христової Церкви.

Щодо форм гірлянд, то найпопулярнішими є корабель, дзвоники та зірки.

ВітанняУ різдвяний період при зустрічі прийнято вітатися, бажаючи один одному Καλά χριστούγεννα (Щасливого Різдва Христового) та Καλή χρονιά (Доброго року). Однак ці побажання, на відміну від української традиції, не витісняють з церковного вжитку звичні повсякденні привітання — Καλημέρα (Добрий день), Καλησπέρα (Добрий вечір) тощо.


Різдвяне дерево

Грецька Православна Церква святкує Різдво 25 грудня, за Новоюліанським календарем. Це зима. Однак зима тут досить тепла. Цього року мешканці Салонік зустріли Різдво з температурою +15. Та так буває не завжди. Інколи на вулиці -2 та лежить сніг.
Та незважаючи на те, що в центрі міста стоять зелені дерева з мандаринами і пальми, головну площу Арістотеля прикрашає велика ялинка з безліччю гірлянд. Прикрашене різдвяне дерево (χριστουγεννιάτικο δέντρο), якщо бути точнішим, мешканці Греції втановлюють і в своїх оселях.

А під ялинкою у звичному вбранні Санта-Клауса — св. Василій Великий.
Він тут виконує традиційні функції св. Миколая: у ніч з 31 грудня на 1 січня (за Новоюліанським календарем, 1 січня — День св. Василія) обдаровує подарунками чемних і слухняних мешканців Греції. Має він і свою «прописку» — село Мільос (37 км. на північ від Тессалонік), так зване «містечко святого Василія».

Коляда


Люблять греки і колядувати. Починаючи з Надвечір’я Різдва, діти ходять від хати до хати, співаючи жваві різдвяні пісні.

Часто при цьому використовують барабани чи μουσικό τρίγωνο για κάλαντα (музичний трикутник для коляд), а хто талановитіший, той бере з собою сопілку чи тамбурас (ο ταμπουράς).

Грецька церковна музика не має поліфонії, тому й колядки, незалежно від кількості виконавців, можемо почути лише в унісон (в один голос).

Різдвяні солодощі

За коляду колядники отримують гроші та традиційні різдвяні солодощі — τα χριστουγεννιάτικα γλυκά. Щоб придбати різдвяні солодощі, потрібно вистояти чергу. Хоч спеціалізованих магазинів з випічкою (ο φούρνος) багато, та покупців ще більше. Найбільшим попитом користуються медові коржики (τα μελομακάρονα), курамб’єс (ο κουραμπιές) та іслі ( το ισλί), які упаковують в картонні коробочки і прикрашають стрічками.
Ось і готовий солодкий подарунок! 

Їжа

Передує Різдву 40-денний піст, що передбачає перших 25 днів утримання від м’яса та набілу, а наступні 15 — від м’яса, набілу, риби, олії та вина. Безперечно, це час не лише тілесного, але насамперед духовного приготування. 24 грудня є також днем строгого утримання від їжі, тому різдвяної вечері, в нашому розумінні, немає. Вірні йдуть ввечері до церкви на Всенічне чування, яке триває до ранку. Опісля родинами збираються за святковим столом, де зазвичай споживають фаршировану рисом, горіхами та жолудями індичку. Але цю страву не можна назвати традиційною для різдвяного столу в Греції. Хтось на Різдво смажить поросятко, як заведено в сім’ї одного мого приятеля, а хтось ласує фірмовими стравами своєї мами чи бабусі.Новий рік (св. Василія Великого)

Новий рік, як і Різдво Христове, в Греції є святом сімейним. Це пов’язано також з тим, що новорічна ніч співпадає з празником Василія Великого. Сім’я збирається за трапезою, де центральне місце відведено васільопіті (η βασιλόπιτα — з гр. «пиріг святого Василія»). Перед випіканням в тісто обов’язково вкидають монети. Греки кажуть: кому попадеться шматок з монеткою — буде щасливим весь рік. Розрізає пиріг опівночі голова сім’ї. Перші шматки призначені для Христа, Пресвятої Богородиці та св. Василія.Рецептів васільопіти є безліч, однак основними складниками є борошно, яйця, цукор, масло, сухофрукти та прянощі. Ця незвичайна традиція тісно пов’язана з життям і діяльністю св. Василія. Існує розповідь, що коли Василій був вже єпископом Каппадокії, префект Каппадокії вирішив пограбувати Кесарію. З метою уникнення жерт Василій почав збирати викуп з мешканців міста, щоб, давши його префекту, вберегти людей від нападу.
Та викупу платити не довелося, оскільки на захист міста стало безліч ангелів — і військо відступило. Не знаючи, кому саме які цінності із зібраного для викупу префекту належать, св. Василій доручив спекти хліб, в який їх і вклали. Наступного дня після Служби Божої хліб роздали мешканцям.
Богоявлення

І ще декілька слів про Богоявлення. Поруч з традиційними елементами цього дня — святковими богослужіннями, освяченням води та йорданськими відвідинами, є звичай кидати хрест у водойму.

Священик тримає хрест з прив’язаною до нього стрічкою і кидає його у воду, чоловіки стрибають за ним наввипередки.

Відбувався цей заплив і на Фанарі.

Етнічний «одяг» кожного свята закорінений в національній специфіці тої чи іншої країни. Він привідкриває двері в культуру народу…
Проте таке звичаєве етнічне різноманіття — лише додатковий елемент, аби глибше зрозуміти, відчути, пережити спільно радісну подію, одну і ту ж у своїй величі для кожної нації, для світу загалом — Різдво Христове, Воплочення Господа, який народився від діви, аби спасти людину.

Іван Міщенко

Кадіння у храмі

Кадіння ладану у християнстві здійснюється під час молитви ще з апостольських часів. Уже з IV ст. для цього використовується кадило, що і досі є одним з предметів церковного начиння і використовується під час більшості богослужбових обрядів.


        Кадило розпалюється за допомогою розпеченого вугілля, на яке кладуть ладан. Під час спалювання утворюється ароматний дим. Існують церковні (мають три ланцюжки, якими приєднуються до ручки, що символізує Святу Трійцю. У грецькій традиції на цих ланцюжках підвішені 12 дзвоників, що символізують дванадцятьох апостолів.) та келійні або домашні (з фіксованою ручкою збоку) кадила. Останні ще називаються кацеєю, ними кадять у храмі під час богослужінь, коли немає священика, іноді його використовують і миряни для кадіння вдома під час молитви. Хоча частіше під час домашньої молитви віряни послуговуються невеликими за розміром кадильничками, що мають форму чаші з кришечкою, в якій є отвори для виходу пахощів.


       Щодо форм кадила, то серед найдавніших збережених християнських кадил є екземпляри у формі сковороди або більш складної конструкції у вигляді контейнера з ручкою (Strzygowski. 1904. S. 283-284). Усі вони походять з Єгипту, виконані з бронзи і датуються VI ст. і пізніше. Більш давні египетські кадила мали форму чаші або контейнер на 3 ніжках у формі левиних лап (Ibid. S. 284-285).
       Із Сирії та Єгипту також походять кадила, що складаються з чаші на довгій ніжці (або декількох маленьких ніжках) і кришки з отворами (для подачі повітря до вугілля і вивітрювання ладану, що згорає), нерідко увінчаної хрестом; кришка з’єднується з нижньою частиною за допомогою спеціального кріплення; до вершини хреста кріпиться ланцюг з кільцем (Ibid. S. 280-281; Ross. 1962. P. 43-44). Ці кадила також виготовлені з бронзи і датуються V-VII ст.
       Часто кадила виготовляли із золота чи срібла, пишно декоруючи дорогоцінним камінням. Такі вироби, як правило, важили від 5 до 10 кг, тому переважно вони були підвісними.
       Найбільш давні ручні кадила на ланцюгах мали форму або півсферу, або низького циліндра, або ж багатогранної призми. У 2 останніх випадках воно мало ніжки, в першому — кільцеподібну підставку. Кришки у таких кадилах, як правило, не було. До верхнього краю вугільного контейнера прикріплялися 3 ланцюги невеликої довжини, з’єднані разом у кільцеподібному або кулеподібному держаку.
      Сучасний вигляд церковного кадила остаточно сформувавс на початку ХІ ст. А найдавніший зразок кадила на ланцюжках на території Київської Русі датується 1405 роком. З XV століття кадило набуває форми храму та інтерпретується як прообраз небесного Єрусалиму.
      Згідно з візантійським літургійним коментарем сер. VIII ст. — «Церковною історією», авторство якої приписується святителю Герману I Константинопольському, кадило символізує людську природу Христа, а палаюче в ньому вугілля — Його божественну природу. Існує й інша інтерпритація символіки кадила, де саме кадило символізує утробу Богородиці, а палаюче вугілля — Ісуса Христа.
       Богослужбове кадіння буває повним, коли диякон чи священик з кадилом обходить весь храм, і малим, коли кадять вівтар,іконостас і парафіян з амвону. Коли кадіння здійснюється перед священними предметами, воно належить Богу, віддаючи Йому належну почесть і хвалу. Коли ж кадіння звернуто до людей,то цим засвідчується, що Дух Святий сходить на всіх вірних, як таких, що несуть в собі подобу Божу. За православною традицією, у відповідь на кадіння прийнято поклонитись.
       Відповідно до православної традиції з кадилом в руках ховають померлого диякона.
       В іконографії кадило є атрибутом святих дияконів Лаврентія та Стефана. З кадилом зображувався й біблійний первосвященик Аарон. У світській семіотиці кадило є алегорією Азії.

©2018-2023, Інтернет-магазин Церковна крамниця Fimiam. Всі права захищені.

 

Всі результати пошуку