Церковні хоругви – символ тріумфу Христової Церкви

З історії ми знаємо про хоругви (або коругви, корогви) князівські, гетьманські, козацькі. Але сучасна українська вексилологія (історична дисципліна, що досліджує прапори, корогви, знамена, штандарти та інші символи) розрізняє окремо коругви як старовинні бойові прапори та хоругви – церковні знамена.

Відомо, що в IV столітті, на позначення хоругви використовували латинський термін «лабарум» (назва походить від laureum – «лаврове», бо в римській армії штандарти були увінчані лавровим вінком). Це був імператорський військовий штандарт з християнською символікою, виготовлений за наказом рівноапостольного Костянтина Великого після чудесного знамення йому хреста в небі напередодні битви біля Мульвійського мосту у 312 році. Під цим хрестоподібним знаменом-лабарумом Костянтин одержав перемогу в тій битві. Про це є згадка у творах сучасника імператора, «батька церковної історії» Євсевія Кесарійського.

Пізніше у церковному вжитку латинське слово «лабарум» замінили на «хоругву» (припускають, через тюркське посередництво). Дещо змінився також і зовнішній вигляд хоругви – замість лаврового вінця хоругву увінчав хрест.

Грунтовне наукове дослідження хоругв, зокрема і церковних, здійснила українська мистецтвознавця Роксоляна Косів. Її наукова монографія «Українські хоругви» є першим фундаментальним дослідженням українських хоругв – цінних культурно-мистецьких пам’яток, що, як зазначає Роман Зілінко, «впродовж віків служили українцям символами свободи й віри».

Авторка простежує історію хоругв від перших відзнак Давнього Єгипту та Малої Азії, зафіксованих у писемних та ілюстративних джерелах, до візантійських та західноєвропейських знамен.

Розвиток власне українських хоругв окреслений двома великими періодами: до початку XVII ст. та від XVII ст до ХІХ ст.. Збережених артефактів першого періоду не маємо, тому дослідники опираються на іконографічні й документальні джерела та аналоги з інших східноєвропейських країн.

Найдавніші українські зразки походять кінця XVI ст. Зокрема такою є хоругва з церкви у Старій Солі на Львівщині.

Роксоляна Косів поділяє українські хоругви XVII-початку XХ ст. на міські й військові, цехові, поховальні та церковні, ретельно простежуючи їх розвиток. Однак, найдетальніше висвітлено саме церковні хоругви. Окремими розділами представлено їх іконографію та художні особливості. Зазначимо, що хоругви того часу були мальованими. Як засвідчують збережені церковні хоругви останньої кінця XVI-ХІХ cт., вони були тісно пов’язані з іконописом. Досить часто майстер, який писав ікони для іконостасу, розписував також і хоругви. Тобто ці пам’ятки дуже часто мають велику мистецьку цінність.

У другій частині книги «Українські хоругви» авторка вмістила каталог збірки хоругв XVI-початку XX ст. Національного  музею у Львові імені Андрея Шептицького. Тут представлено сімдесят три пам’ятки, з детальною інформацією про кожну з них.

Серед останніх «знахідок» – дві церковні хоругви, яким понад 100 років. Вони у березні 2021 року поповнили колекцію Національного заповідника «Замки Тернопілля».

Пам’ятки передали заповіднику парафіяни дерев’яної церкви святого Миколая села Бодаки, що біля Збаража. Одна з хоругв оздоблена рослинним орнаментом із хрестом, двостороння, з живописними зображеннями Різдва Христового та Великомучениці Варвари.

Ще одна хоругва – теж двостороння – із живописним зображенням на полотні Воскресіння Христового та Святого Георгія Побідоносця.

Багато цікавої інформації про українські церковні хоругви є в статті Роксоляни Косів, вміщеній на порталі РІСУ.

Авторка зазначає, що «у виконанні церковних хоругов XVІI—XІХ ст. існувало два малярські напрямки, які умовно можна поділити на професійний і народний. Останній (який у збережених пам’ятках значно переважає) у найкращих творах не втратив оригінальності до кінця XIX ст. Майстри надавали перевагу чистим кольорам, рослинному орнаменту, перетворюючи площину хоругви у суцільний барвистий килим, що надавало їй святкової настроєвості. Оскільки зображення на хоругві розраховане на сприйняття з далекої відстані, характерною є декоративність та кольорова виразність твору. Майстри вміло використовували закон гармонії кольорів, оперуючи зіставленням кольору тла хоругви до домінуючого кольору в середнику (часто зустрічаються зіставлення охристо-червоних чи насичених червоних відтінків із приглушеними по тону зеленими). Подібної гармонії досягали також контрастом орнаментальних і однотонних площин. Особливості історичного стилю у вирішенні сюжетів чи образів на українських хоругвах у виконанні народних малярів проявлялися менше. На деяких таких пам’ятках переважає архаїзуюча манера трактування образу, що виявляється у непорушній фронтальній поставі, дотримання символіки жесту, однотонному тлі середника (яке на хоругвах, на відміну від ікон, не золотили), лаконічному звучанні окремих кольорових площин, яке ще більше підкреслює графічна лінія темнішого тону. Основний сюжет гармонійно доповнює орнамент, намальований навколо середника і на нижніх вирізах. Образно-стильова манера таких пам’яток настільки виразна, що можна говорити про своєрідний національний феномен. Нам невідомі подібні твори у мистецтві сусідних країн».

Як зазначає дослідниця, різновид хоругв, який називаємо «фанами», що кріпляться до древка збоку по вертикалі; запроважений у Греко-Католицькій Церкві приблизно на початку ХХ ст. за зразком римо-католицького обряду.

Якщо ж звернутися до сьогодення, то класична хоругва зараз за формою та кроєм зазнала незначних змін. Що ж до оздоблення, то домінує вишивка, як ручна, так і машинна, рослинними орнаментами або ж геометричним взором. Мальовані ікони використовуються рідко. Здебільшого це ікони, виконіна технікою друку на полотні або холсті, на яких зображений Ісус Христос, Богородиця, святі, а також важливі події історії Спасіння. Часто як матеріал для основи хоругв використовується церковна тканина – парча, що має багату колірну та візерункову гаму.

Фани на сьогодні все рідше використовуються в храмах. Домінують хоругви. Кріпляться хоругви на пряму палицю (зазвичай, висотою 3 м) за допомогою поперечини. Увінчується палиця металевим хрестом-насадкою. Поперечина з полотнищем до основної палиці кріпиться за допомогою литої насадки з затискачами. Одним з різновидів хоругв, хоча й не дуже поширеним, на сьогодні є металеві хоругви (здебільшого виконані з латуні або булату), що кріпляться боком до металевої палиці-тримача. Зразки хоругв, фан, наконечників та кріплень можна переглянути на сайті крамниці ФІМІАМ.

Хоругви є символом перемоги Господа нашого Ісуса Христа над дияволом та смертю. Вони, зважаючи на своє давнє військове походження, також нагадують нам про те, що потрібно боротися проти гріха і зла у своєму серці.

Тетяна.Міщенко
Коментарів немає
Категорії:
Християнські традиції
Відгуки
Поки немає жодного відгуку.
Написати відгук
Ваш відгук
Ім'я
Email

©2018-2023, Інтернет-магазин Церковна крамниця Fimiam. Всі права захищені.

 

Всі результати пошуку