Християнські традиції

З історії ми знаємо про хоругви (або коругви, корогви) князівські, гетьманські, козацькі. Але сучасна українська вексилологія (історична дисципліна, що досліджує прапори, корогви, знамена, штандарти та інші символи) розрізняє окремо коругви як старовинні бойові прапори та хоругви – церковні знамена.

Відомо, що в IV столітті, на позначення хоругви використовували латинський термін «лабарум» (назва походить від laureum – «лаврове», бо в римській армії штандарти були увінчані лавровим вінком). Це був імператорський військовий штандарт з християнською символікою, виготовлений за наказом рівноапостольного Костянтина Великого після чудесного знамення йому хреста в небі напередодні битви біля Мульвійського мосту у 312 році. Під цим хрестоподібним знаменом-лабарумом Костянтин одержав перемогу в тій битві. Про це є згадка у творах сучасника імператора, «батька церковної історії» Євсевія Кесарійського.

Пізніше у церковному вжитку латинське слово «лабарум» замінили на «хоругву» (припускають, через тюркське посередництво). Дещо змінився також і зовнішній вигляд хоругви – замість лаврового вінця хоругву увінчав хрест.

Грунтовне наукове дослідження хоругв, зокрема і церковних, здійснила українська мистецтвознавця Роксоляна Косів. Її наукова монографія «Українські хоругви» є першим фундаментальним дослідженням українських хоругв – цінних культурно-мистецьких пам’яток, що, як зазначає Роман Зілінко, «впродовж віків служили українцям символами свободи й віри».

Авторка простежує історію хоругв від перших відзнак Давнього Єгипту та Малої Азії, зафіксованих у писемних та ілюстративних джерелах, до візантійських та західноєвропейських знамен.

Розвиток власне українських хоругв окреслений двома великими періодами: до початку XVII ст. та від XVII ст до ХІХ ст.. Збережених артефактів першого періоду не маємо, тому дослідники опираються на іконографічні й документальні джерела та аналоги з інших східноєвропейських країн.

Найдавніші українські зразки походять кінця XVI ст. Зокрема такою є хоругва з церкви у Старій Солі на Львівщині.

Роксоляна Косів поділяє українські хоругви XVII-початку XХ ст. на міські й військові, цехові, поховальні та церковні, ретельно простежуючи їх розвиток. Однак, найдетальніше висвітлено саме церковні хоругви. Окремими розділами представлено їх іконографію та художні особливості. Зазначимо, що хоругви того часу були мальованими. Як засвідчують збережені церковні хоругви останньої кінця XVI-ХІХ cт., вони були тісно пов’язані з іконописом. Досить часто майстер, який писав ікони для іконостасу, розписував також і хоругви. Тобто ці пам’ятки дуже часто мають велику мистецьку цінність.

У другій частині книги «Українські хоругви» авторка вмістила каталог збірки хоругв XVI-початку XX ст. Національного  музею у Львові імені Андрея Шептицького. Тут представлено сімдесят три пам’ятки, з детальною інформацією про кожну з них.

Серед останніх «знахідок» – дві церковні хоругви, яким понад 100 років. Вони у березні 2021 року поповнили колекцію Національного заповідника «Замки Тернопілля».

Пам’ятки передали заповіднику парафіяни дерев’яної церкви святого Миколая села Бодаки, що біля Збаража. Одна з хоругв оздоблена рослинним орнаментом із хрестом, двостороння, з живописними зображеннями Різдва Христового та Великомучениці Варвари.

Ще одна хоругва – теж двостороння – із живописним зображенням на полотні Воскресіння Христового та Святого Георгія Побідоносця.

Багато цікавої інформації про українські церковні хоругви є в статті Роксоляни Косів, вміщеній на порталі РІСУ.

Авторка зазначає, що «у виконанні церковних хоругов XVІI—XІХ ст. існувало два малярські напрямки, які умовно можна поділити на професійний і народний. Останній (який у збережених пам’ятках значно переважає) у найкращих творах не втратив оригінальності до кінця XIX ст. Майстри надавали перевагу чистим кольорам, рослинному орнаменту, перетворюючи площину хоругви у суцільний барвистий килим, що надавало їй святкової настроєвості. Оскільки зображення на хоругві розраховане на сприйняття з далекої відстані, характерною є декоративність та кольорова виразність твору. Майстри вміло використовували закон гармонії кольорів, оперуючи зіставленням кольору тла хоругви до домінуючого кольору в середнику (часто зустрічаються зіставлення охристо-червоних чи насичених червоних відтінків із приглушеними по тону зеленими). Подібної гармонії досягали також контрастом орнаментальних і однотонних площин. Особливості історичного стилю у вирішенні сюжетів чи образів на українських хоругвах у виконанні народних малярів проявлялися менше. На деяких таких пам’ятках переважає архаїзуюча манера трактування образу, що виявляється у непорушній фронтальній поставі, дотримання символіки жесту, однотонному тлі середника (яке на хоругвах, на відміну від ікон, не золотили), лаконічному звучанні окремих кольорових площин, яке ще більше підкреслює графічна лінія темнішого тону. Основний сюжет гармонійно доповнює орнамент, намальований навколо середника і на нижніх вирізах. Образно-стильова манера таких пам’яток настільки виразна, що можна говорити про своєрідний національний феномен. Нам невідомі подібні твори у мистецтві сусідних країн».

Як зазначає дослідниця, різновид хоругв, який називаємо «фанами», що кріпляться до древка збоку по вертикалі; запроважений у Греко-Католицькій Церкві приблизно на початку ХХ ст. за зразком римо-католицького обряду.

Якщо ж звернутися до сьогодення, то класична хоругва зараз за формою та кроєм зазнала незначних змін. Що ж до оздоблення, то домінує вишивка, як ручна, так і машинна, рослинними орнаментами або ж геометричним взором. Мальовані ікони використовуються рідко. Здебільшого це ікони, виконіна технікою друку на полотні або холсті, на яких зображений Ісус Христос, Богородиця, святі, а також важливі події історії Спасіння. Часто як матеріал для основи хоругв використовується церковна тканина – парча, що має багату колірну та візерункову гаму.

Фани на сьогодні все рідше використовуються в храмах. Домінують хоругви. Кріпляться хоругви на пряму палицю (зазвичай, висотою 3 м) за допомогою поперечини. Увінчується палиця металевим хрестом-насадкою. Поперечина з полотнищем до основної палиці кріпиться за допомогою литої насадки з затискачами. Одним з різновидів хоругв, хоча й не дуже поширеним, на сьогодні є металеві хоругви (здебільшого виконані з латуні або булату), що кріпляться боком до металевої палиці-тримача. Зразки хоругв, фан, наконечників та кріплень можна переглянути на сайті крамниці ФІМІАМ.

Хоругви є символом перемоги Господа нашого Ісуса Христа над дияволом та смертю. Вони, зважаючи на своє давнє військове походження, також нагадують нам про те, що потрібно боротися проти гріха і зла у своєму серці.

Пропонуємо до Вашої уваги підбірку ікон на тему Преображення Господнього західноєвропейських авторів.

Початок читайте у частині 1 та частині 2: українські ікони Преображення.

У цій статті пропонуємо оглянути іконографію свята Преображення Господнього – від найдавніших відомих зразків до сьогодення. Оглянемо твори візантійських іконописців, представників західноєвропейського та українського іконопису.

Початок читайте у частині І.

У цій статті пропонуємо до Вашої уваги іконографію свята Преображення Господнього – від найдавніших відомих зразків до сьогодення. Оглянемо твори візантійських іконописців, представників західноєвропейського та українського іконопису.

Частина І . Продовження читайте у частині ІІ .

Різдво Христове, як подію історичну (часову), як подію літургійну, кожен християнин переосмислює і переживає по-особливому. З одного боку, перечитуємо уривки зі Святого Письма, де богонатхненні автори розповідають про таїнство Божого воплочення. В уяві вимальовуємо хроніку цих подій, уявляємо постаті основних дійових осіб різдвяної містерії…

Храм… Велика вечірня неділі перед Різдвом. Приємний запах ладану заповнив всі куточки церкви і нас. Отець поволі обкаджує храм вірних, а наш розум і серце пронизують слова стихир передсвяття: «Сонце незахідне йде, щоб засяяти з дівичого лона»; «у безсловесних яслах Діва складає тебе»; «Бог Слово став людиною і йде на землю, щоб народитися з покоління Юди»… Чудесна поезія і музика, що перетворюють витворену нашою уявою «різдвяну казочку» на геніальну божественну оперету, учасником якої разом з хором ангелів, що співає: « Слава во вишніх Богу і на землі мир…», є кожен з нас. Почуємо ми і Романа Сладкоспівця (αγ. Ρωμανος ο Μελωδος), який в пориві радості промовить: «Η Παρθένος σήμερον, τον υπερούσιον τίκτει,..» («Діва днесь предістотного родить,..»); і заклик Косьми Маюмського (Κοσμας ο Μελωδός), що закличе: «Χριστός γεννάται δοξάσατε, Χριστός εξ ουρανών απαντήσατε, Χριστός επι γης υψώθητε» («Христос рождається — славіте, Христос з небес — зустрічайте, Христос на землі — возносіться» — Ірмос першої Пісні канону Різдва); і собор святих отців — творців цих прекрасних гимнів. І коли пролунає кінцеве Амінь Божественної Літургії, і ми усвідомимо, що наша агріпнія (нічне чування) добігло до кінця, ми перемінені несемо цю радість в світ, на вулиці і майдани.

І ось тут час поговорити про ще один елемент різдвяного святкування, а саме — етнічний, притаманний культурі кожного народу. Не чужий він і стародавній Елладі — православній Греції. У статті йтиметься зокрема про північ Греції — Македонію з центром у Салоніках (Θεσσαλονίκη).

Різдвяний корабель

Коли ви візьмете грецькі євроценти номіналом 1, 2 або 5, то зауважите, що на зворотньому боці зображені не видатні постаті чи міста, а різноманітні кораблі. І це не дивно, адже Греція — справжня морська країна, що омивається з трьох боків водою і налічує до 2000 островів. На центральному майдані Салонік поруч з ялинкою встановлюють величезне морське судно з трьома щоглами, кінці яких увінчують державні прапори.Ця величезна конструкція прикрашена дрібненьким світлом, що робить її ще більш казковою. Кораблями менших розмірів прикрашають площі в різних частинах міста.

Маленькі кораблики можемо зустріти на вітринах магазинів, а стіни будинків виблискують «корабельними» гірляндами. Греки кажуть, що це дуже давня традиція, яка зумовлена морськими особливостями країни. Та корабель вважається також символом Христової Церкви.

Щодо форм гірлянд, то найпопулярнішими є корабель, дзвоники та зірки.

ВітанняУ різдвяний період при зустрічі прийнято вітатися, бажаючи один одному Καλά χριστούγεννα (Щасливого Різдва Христового) та Καλή χρονιά (Доброго року). Однак ці побажання, на відміну від української традиції, не витісняють з церковного вжитку звичні повсякденні привітання — Καλημέρα (Добрий день), Καλησπέρα (Добрий вечір) тощо.

Різдвяне дерево

Грецька Православна Церква святкує Різдво 25 грудня, за Новоюліанським календарем. Це зима. Однак зима тут досить тепла. Цього року мешканці Салонік зустріли Різдво з температурою +15. Та так буває не завжди. Інколи на вулиці -2 та лежить сніг.
Та незважаючи на те, що в центрі міста стоять зелені дерева з мандаринами і пальми, головну площу Арістотеля прикрашає велика ялинка з безліччю гірлянд. Прикрашене різдвяне дерево (χριστουγεννιάτικο δέντρο), якщо бути точнішим, мешканці Греції втановлюють і в своїх оселях.

А під ялинкою у звичному вбранні Санта-Клауса — св. Василій Великий.
Він тут виконує традиційні функції св. Миколая: у ніч з 31 грудня на 1 січня (за Новоюліанським календарем, 1 січня — День св. Василія) обдаровує подарунками чемних і слухняних мешканців Греції. Має він і свою «прописку» — село Мільос (37 км. на північ від Тессалонік), так зване «містечко святого Василія».

Коляда

Люблять греки і колядувати. Починаючи з Надвечір’я Різдва, діти ходять від хати до хати, співаючи жваві різдвяні пісні.

Часто при цьому використовують барабани чи μουσικό τρίγωνο για κάλαντα (музичний трикутник для коляд), а хто талановитіший, той бере з собою сопілку чи тамбурас (ο ταμπουράς).

Грецька церковна музика не має поліфонії, тому й колядки, незалежно від кількості виконавців, можемо почути лише в унісон (в один голос).

Різдвяні солодощі

За коляду колядники отримують гроші та традиційні різдвяні солодощі — τα χριστουγεννιάτικα γλυκά. Щоб придбати різдвяні солодощі, потрібно вистояти чергу. Хоч спеціалізованих магазинів з випічкою (ο φούρνος) багато, та покупців ще більше. Найбільшим попитом користуються медові коржики (τα μελομακάρονα), курамб’єс (ο κουραμπιές) та іслі ( το ισλί), які упаковують в картонні коробочки і прикрашають стрічками.
Ось і готовий солодкий подарунок! 

Їжа

Передує Різдву 40-денний піст, що передбачає перших 25 днів утримання від м’яса та набілу, а наступні 15 — від м’яса, набілу, риби, олії та вина. Безперечно, це час не лише тілесного, але насамперед духовного приготування. 24 грудня є також днем строгого утримання від їжі, тому різдвяної вечері, в нашому розумінні, немає. Вірні йдуть ввечері до церкви на Всенічне чування, яке триває до ранку. Опісля родинами збираються за святковим столом, де зазвичай споживають фаршировану рисом, горіхами та жолудями індичку. Але цю страву не можна назвати традиційною для різдвяного столу в Греції. Хтось на Різдво смажить поросятко, як заведено в сім’ї одного мого приятеля, а хтось ласує фірмовими стравами своєї мами чи бабусі.Новий рік (св. Василія Великого)

Новий рік, як і Різдво Христове, в Греції є святом сімейним. Це пов’язано також з тим, що новорічна ніч співпадає з празником Василія Великого. Сім’я збирається за трапезою, де центральне місце відведено васільопіті (η βασιλόπιτα — з гр. «пиріг святого Василія»). Перед випіканням в тісто обов’язково вкидають монети. Греки кажуть: кому попадеться шматок з монеткою — буде щасливим весь рік. Розрізає пиріг опівночі голова сім’ї. Перші шматки призначені для Христа, Пресвятої Богородиці та св. Василія.Рецептів васільопіти є безліч, однак основними складниками є борошно, яйця, цукор, масло, сухофрукти та прянощі. Ця незвичайна традиція тісно пов’язана з життям і діяльністю св. Василія. Існує розповідь, що коли Василій був вже єпископом Каппадокії, префект Каппадокії вирішив пограбувати Кесарію. З метою уникнення жерт Василій почав збирати викуп з мешканців міста, щоб, давши його префекту, вберегти людей від нападу.
Та викупу платити не довелося, оскільки на захист міста стало безліч ангелів — і військо відступило. Не знаючи, кому саме які цінності із зібраного для викупу префекту належать, св. Василій доручив спекти хліб, в який їх і вклали. Наступного дня після Служби Божої хліб роздали мешканцям.
Богоявлення

І ще декілька слів про Богоявлення. Поруч з традиційними елементами цього дня — святковими богослужіннями, освяченням води та йорданськими відвідинами, є звичай кидати хрест у водойму.

Священик тримає хрест з прив’язаною до нього стрічкою і кидає його у воду, чоловіки стрибають за ним наввипередки.

Відбувався цей заплив і на Фанарі.

Етнічний «одяг» кожного свята закорінений в національній специфіці тої чи іншої країни. Він привідкриває двері в культуру народу…
Проте таке звичаєве етнічне різноманіття — лише додатковий елемент, аби глибше зрозуміти, відчути, пережити спільно радісну подію, одну і ту ж у своїй величі для кожної нації, для світу загалом — Різдво Христове, Воплочення Господа, який народився від діви, аби спасти людину.

Іван Міщенко