Різдво Христове, як подію історичну (часову), як подію літургійну, кожен християнин переосмислює і переживає по-особливому. З одного боку, перечитуємо уривки зі Святого Письма, де богонатхненні автори розповідають про таїнство Божого воплочення. В уяві вимальовуємо хроніку цих подій, уявляємо постаті основних дійових осіб різдвяної містерії…

Храм… Велика вечірня неділі перед Різдвом. Приємний запах ладану заповнив всі куточки церкви і нас. Отець поволі обкаджує храм вірних, а наш розум і серце пронизують слова стихир передсвяття: «Сонце незахідне йде, щоб засяяти з дівичого лона»; «у безсловесних яслах Діва складає тебе»; «Бог Слово став людиною і йде на землю, щоб народитися з покоління Юди»… Чудесна поезія і музика, що перетворюють витворену нашою уявою «різдвяну казочку» на геніальну божественну оперету, учасником якої разом з хором ангелів, що співає: « Слава во вишніх Богу і на землі мир…», є кожен з нас. Почуємо ми і Романа Сладкоспівця (αγ. Ρωμανος ο Μελωδος), який в пориві радості промовить: «Η Παρθένος σήμερον, τον υπερούσιον τίκτει,..» («Діва днесь предістотного родить,..»); і заклик Косьми Маюмського (Κοσμας ο Μελωδός), що закличе: «Χριστός γεννάται δοξάσατε, Χριστός εξ ουρανών απαντήσατε, Χριστός επι γης υψώθητε» («Христос рождається — славіте, Христос з небес — зустрічайте, Христос на землі — возносіться» — Ірмос першої Пісні канону Різдва); і собор святих отців — творців цих прекрасних гимнів. І коли пролунає кінцеве Амінь Божественної Літургії, і ми усвідомимо, що наша агріпнія (нічне чування) добігло до кінця, ми перемінені несемо цю радість в світ, на вулиці і майдани.

І ось тут час поговорити про ще один елемент різдвяного святкування, а саме — етнічний, притаманний культурі кожного народу. Не чужий він і стародавній Елладі — православній Греції. У статті йтиметься зокрема про північ Греції — Македонію з центром у Салоніках (Θεσσαλονίκη).

Різдвяний корабель

Коли ви візьмете грецькі євроценти номіналом 1, 2 або 5, то зауважите, що на зворотньому боці зображені не видатні постаті чи міста, а різноманітні кораблі. І це не дивно, адже Греція — справжня морська країна, що омивається з трьох боків водою і налічує до 2000 островів. На центральному майдані Салонік поруч з ялинкою встановлюють величезне морське судно з трьома щоглами, кінці яких увінчують державні прапори.Ця величезна конструкція прикрашена дрібненьким світлом, що робить її ще більш казковою. Кораблями менших розмірів прикрашають площі в різних частинах міста.

Маленькі кораблики можемо зустріти на вітринах магазинів, а стіни будинків виблискують «корабельними» гірляндами. Греки кажуть, що це дуже давня традиція, яка зумовлена морськими особливостями країни. Та корабель вважається також символом Христової Церкви.

Щодо форм гірлянд, то найпопулярнішими є корабель, дзвоники та зірки.

ВітанняУ різдвяний період при зустрічі прийнято вітатися, бажаючи один одному Καλά χριστούγεννα (Щасливого Різдва Христового) та Καλή χρονιά (Доброго року). Однак ці побажання, на відміну від української традиції, не витісняють з церковного вжитку звичні повсякденні привітання — Καλημέρα (Добрий день), Καλησπέρα (Добрий вечір) тощо.

Різдвяне дерево

Грецька Православна Церква святкує Різдво 25 грудня, за Новоюліанським календарем. Це зима. Однак зима тут досить тепла. Цього року мешканці Салонік зустріли Різдво з температурою +15. Та так буває не завжди. Інколи на вулиці -2 та лежить сніг.
Та незважаючи на те, що в центрі міста стоять зелені дерева з мандаринами і пальми, головну площу Арістотеля прикрашає велика ялинка з безліччю гірлянд. Прикрашене різдвяне дерево (χριστουγεννιάτικο δέντρο), якщо бути точнішим, мешканці Греції втановлюють і в своїх оселях.

А під ялинкою у звичному вбранні Санта-Клауса — св. Василій Великий.
Він тут виконує традиційні функції св. Миколая: у ніч з 31 грудня на 1 січня (за Новоюліанським календарем, 1 січня — День св. Василія) обдаровує подарунками чемних і слухняних мешканців Греції. Має він і свою «прописку» — село Мільос (37 км. на північ від Тессалонік), так зване «містечко святого Василія».

Коляда

Люблять греки і колядувати. Починаючи з Надвечір’я Різдва, діти ходять від хати до хати, співаючи жваві різдвяні пісні.

Часто при цьому використовують барабани чи μουσικό τρίγωνο για κάλαντα (музичний трикутник для коляд), а хто талановитіший, той бере з собою сопілку чи тамбурас (ο ταμπουράς).

Грецька церковна музика не має поліфонії, тому й колядки, незалежно від кількості виконавців, можемо почути лише в унісон (в один голос).

Різдвяні солодощі

За коляду колядники отримують гроші та традиційні різдвяні солодощі — τα χριστουγεννιάτικα γλυκά. Щоб придбати різдвяні солодощі, потрібно вистояти чергу. Хоч спеціалізованих магазинів з випічкою (ο φούρνος) багато, та покупців ще більше. Найбільшим попитом користуються медові коржики (τα μελομακάρονα), курамб’єс (ο κουραμπιές) та іслі ( το ισλί), які упаковують в картонні коробочки і прикрашають стрічками.
Ось і готовий солодкий подарунок! 

Їжа

Передує Різдву 40-денний піст, що передбачає перших 25 днів утримання від м’яса та набілу, а наступні 15 — від м’яса, набілу, риби, олії та вина. Безперечно, це час не лише тілесного, але насамперед духовного приготування. 24 грудня є також днем строгого утримання від їжі, тому різдвяної вечері, в нашому розумінні, немає. Вірні йдуть ввечері до церкви на Всенічне чування, яке триває до ранку. Опісля родинами збираються за святковим столом, де зазвичай споживають фаршировану рисом, горіхами та жолудями індичку. Але цю страву не можна назвати традиційною для різдвяного столу в Греції. Хтось на Різдво смажить поросятко, як заведено в сім’ї одного мого приятеля, а хтось ласує фірмовими стравами своєї мами чи бабусі.Новий рік (св. Василія Великого)

Новий рік, як і Різдво Христове, в Греції є святом сімейним. Це пов’язано також з тим, що новорічна ніч співпадає з празником Василія Великого. Сім’я збирається за трапезою, де центральне місце відведено васільопіті (η βασιλόπιτα — з гр. «пиріг святого Василія»). Перед випіканням в тісто обов’язково вкидають монети. Греки кажуть: кому попадеться шматок з монеткою — буде щасливим весь рік. Розрізає пиріг опівночі голова сім’ї. Перші шматки призначені для Христа, Пресвятої Богородиці та св. Василія.Рецептів васільопіти є безліч, однак основними складниками є борошно, яйця, цукор, масло, сухофрукти та прянощі. Ця незвичайна традиція тісно пов’язана з життям і діяльністю св. Василія. Існує розповідь, що коли Василій був вже єпископом Каппадокії, префект Каппадокії вирішив пограбувати Кесарію. З метою уникнення жерт Василій почав збирати викуп з мешканців міста, щоб, давши його префекту, вберегти людей від нападу.
Та викупу платити не довелося, оскільки на захист міста стало безліч ангелів — і військо відступило. Не знаючи, кому саме які цінності із зібраного для викупу префекту належать, св. Василій доручив спекти хліб, в який їх і вклали. Наступного дня після Служби Божої хліб роздали мешканцям.
Богоявлення

І ще декілька слів про Богоявлення. Поруч з традиційними елементами цього дня — святковими богослужіннями, освяченням води та йорданськими відвідинами, є звичай кидати хрест у водойму.

Священик тримає хрест з прив’язаною до нього стрічкою і кидає його у воду, чоловіки стрибають за ним наввипередки.

Відбувався цей заплив і на Фанарі.

Етнічний «одяг» кожного свята закорінений в національній специфіці тої чи іншої країни. Він привідкриває двері в культуру народу…
Проте таке звичаєве етнічне різноманіття — лише додатковий елемент, аби глибше зрозуміти, відчути, пережити спільно радісну подію, одну і ту ж у своїй величі для кожної нації, для світу загалом — Різдво Христове, Воплочення Господа, який народився від діви, аби спасти людину.

Іван Міщенко

Кадіння ладану у християнстві здійснюється під час молитви ще з апостольських часів. Уже з IV ст. для цього використовується кадило, що і досі є одним з предметів церковного начиння і використовується під час більшості богослужбових обрядів.

        Кадило розпалюється за допомогою розпеченого вугілля, на яке кладуть ладан. Під час спалювання утворюється ароматний дим. Існують церковні (мають три ланцюжки, якими приєднуються до ручки, що символізує Святу Трійцю. У грецькій традиції на цих ланцюжках підвішені 12 дзвоників, що символізують дванадцятьох апостолів.) та келійні або домашні (з фіксованою ручкою збоку) кадила. Останні ще називаються кацеєю, ними кадять у храмі під час богослужінь, коли немає священика, іноді його використовують і миряни для кадіння вдома під час молитви. Хоча частіше під час домашньої молитви віряни послуговуються невеликими за розміром кадильничками, що мають форму чаші з кришечкою, в якій є отвори для виходу пахощів.

       Щодо форм кадила, то серед найдавніших збережених християнських кадил є екземпляри у формі сковороди або більш складної конструкції у вигляді контейнера з ручкою (Strzygowski. 1904. S. 283-284). Усі вони походять з Єгипту, виконані з бронзи і датуються VI ст. і пізніше. Більш давні египетські кадила мали форму чаші або контейнер на 3 ніжках у формі левиних лап (Ibid. S. 284-285).
       Із Сирії та Єгипту також походять кадила, що складаються з чаші на довгій ніжці (або декількох маленьких ніжках) і кришки з отворами (для подачі повітря до вугілля і вивітрювання ладану, що згорає), нерідко увінчаної хрестом; кришка з’єднується з нижньою частиною за допомогою спеціального кріплення; до вершини хреста кріпиться ланцюг з кільцем (Ibid. S. 280-281; Ross. 1962. P. 43-44). Ці кадила також виготовлені з бронзи і датуються V-VII ст.
       Часто кадила виготовляли із золота чи срібла, пишно декоруючи дорогоцінним камінням. Такі вироби, як правило, важили від 5 до 10 кг, тому переважно вони були підвісними.
       Найбільш давні ручні кадила на ланцюгах мали форму або півсферу, або низького циліндра, або ж багатогранної призми. У 2 останніх випадках воно мало ніжки, в першому — кільцеподібну підставку. Кришки у таких кадилах, як правило, не було. До верхнього краю вугільного контейнера прикріплялися 3 ланцюги невеликої довжини, з’єднані разом у кільцеподібному або кулеподібному держаку.
      Сучасний вигляд церковного кадила остаточно сформувавс на початку ХІ ст. А найдавніший зразок кадила на ланцюжках на території Київської Русі датується 1405 роком. З XV століття кадило набуває форми храму та інтерпретується як прообраз небесного Єрусалиму.
      Згідно з візантійським літургійним коментарем сер. VIII ст. — «Церковною історією», авторство якої приписується святителю Герману I Константинопольському, кадило символізує людську природу Христа, а палаюче в ньому вугілля — Його божественну природу. Існує й інша інтерпритація символіки кадила, де саме кадило символізує утробу Богородиці, а палаюче вугілля — Ісуса Христа.
       Богослужбове кадіння буває повним, коли диякон чи священик з кадилом обходить весь храм, і малим, коли кадять вівтар,іконостас і парафіян з амвону. Коли кадіння здійснюється перед священними предметами, воно належить Богу, віддаючи Йому належну почесть і хвалу. Коли ж кадіння звернуто до людей,то цим засвідчується, що Дух Святий сходить на всіх вірних, як таких, що несуть в собі подобу Божу. За православною традицією, у відповідь на кадіння прийнято поклонитись.
       Відповідно до православної традиції з кадилом в руках ховають померлого диякона.
       В іконографії кадило є атрибутом святих дияконів Лаврентія та Стефана. З кадилом зображувався й біблійний первосвященик Аарон. У світській семіотиці кадило є алегорією Азії.